Ми використовуємо інформацію, що зберігається в файлах куки, для найбільш комфортного перегляду нашого сайту.

Електрокардіологія

                                     Електрокардіологія

Процедури з галузі електрокардіології

Електрофізіологічне дослідження
Електрофізіологічне дослідження дозволяє докладно встановити причину і механізм аритмії у пацієнта і дозволяє прийняти рішення про вибір найбільш відповідного лікування.
Під час дослідження, пацієнт отримує місцеву анестезію. Лікар виконує прокол стегнової вени, і якщо необхідно також прокол підключичної вени і вводить спеціальні катетери. Таким способом до серця, під контролем спеціального рентгенівського апарату вводяться спеціальні діагностичні електроди. Вони розміщуються в серці і записують внутрішньосерцеву ЕКГ. Потім здійснюється дослідження, яке грунтується на запрограмованій стимуляції серця, щоб викликати тахікардію і виконуються спеціальні вимірювання електрофізіологічних параметрів. Це дозволяє на точне визначення механізму аритмії і виконання абляції.

Абляція
Абляція полягяє на знищенні тканини, яка відповідає за аритмію. Спеціальний абляційний електрод вводиться до серця. Його вводять через вену (через раніше введений катетер) або через стегнову артерію, що вимагає додаткового проколу.
В деяких випадках може бути необхідним виконання пункції міжпередсердної перегородки. Лікар вводить тоді через стегнову вену спеціальний набір з довгою пункційною голкою і робить прокол перегородки вводячи спеціальний катетер в ліве передсердя. Таким способом вводиться абляційний електрод в ліве передсердя. Наступний етап операції це пошук в серці оптимального місця абляції, відповідно до запису внутрішньосерцевої ЕКГ і під контролем рентгенівського апарату. Коли місце знайдено тоді проводиться радіочастотну аплікацію. Аплікації тривають до 60 секунд. Під час аплікації температура на кінці електроду досягає 55 ° С і це призводить до знищення аритмогенної тканини. Пацієнт може відчувати невеликий біль у грудях під час аплікації. Після закінчення операції електроди і катетери видаляються назовні.

Імплантація кардіостимулятора
Кардіостимулятор складається з двох частин – електроду і стимулятора.
• Електрод становить ізольований провід, який проводить електричні імпульси від кардіостимулятора до серця.
• Стимулятор це невеликий електронний пристрій. Він складається з елементів які реєеструють електричні сигнали в серці і в разі необхідності (коли наступає порушення їх утворення або провідності) сам генерує імпульси і висилає їх до серця.
Імплантація кардіостимулятора проводиться в процедурному кабінеті обладнаному рядом приладів, що використовуються для контролю роботи серця. Деякі з них підключаються до хворого за допомогою різних проводів. На початку процедури місце імплантації (підключична зона – переважно ліва) обкладається спеціальним стерильним матеріалом і проводиться лікарем місцева анестезія. Потім лікар виконує невеликий розріз шкіри та підшкірної тканини, щоб дістатися у розташовані там вени, через які вводяться електроди до серця, де вони прикріпляються до стінок правого передсердя і/або шлуночка. На цьому етапі у підключичній зоні формується так звана підшкірна кишеня (ложа) – місце для майбутнього стимулятора. Під час операції використовується рентгенівський апарат, за допомогою якого на моніторі можна контролювати перебіг операції та кріплення електродів. У наступному етапі введений(і) електрод(и), підключаємо до стимулятора, який поміщаємо в приготовлену раніше підшкірну кишеню. Якщо пацієнт має покази, то під час операції подається антибіотик. Заключним етапом процедури є зашиття рани.

Тривалість такої операції залежить від типу системи яка імплантується:
• однокамерна (один електрод, розташований у передсерді або в шлуночку) – тривалість в середньому близько години
• двокамерна (два електроди, розташовані у передсерді і в шлуночку) – тривалість в середньому близько півтори години

Імплантація кардіовертера-дефібрилятора
Виконується у процедурному кабінеті обладнаному рядом приладів, що використовуються для контролю роботи серця. Деякі з них підключаються до хворого за допомогою різних проводів. На початку процедури місце імплантації (підключична зона – переважно ліва) обкладається спеціальним стерильним матеріалом і проводиться лікарем місцева анестезія. Потім лікар виконує невеликий розріз шкіри та підшкірної тканини, щоб дістатися у розташовані там вени, через які вводяться електроди до серця, де вони прикріпляються до стінок правого передсердя і/або шлуночка. Після імплантації електродів, у підключичній зоні формується так звана підшкірна кишеня (ложа) – місце для майбутнього кардіовертера-дефібрилятора. Під час операції використовується рентгенівський апарат, за допомогою якого на моніторі можна контролювати перебіг операції та кріплення електродів. У наступному етапі введений(і) електрод(и), підключаємо до кардіовертера-дефібрилятора, який поміщаємо в приготовлену раніше підшкірну кишеню. Наступним етапом процедури є короткотривала загальна анестезія, яку проводить анестезіолог присутній в операційному колективі. В той час перевіряється ефективність пристрою, яка полягає на правильному виявленню штучно викликаної аритмії і ефективність дефібриляції. Якщо пацієнт має покази, то під час операції подається антибіотик. Заключним етапом процедури є зашиття рани.

Тривалість такої операції залежить від типу системи яка імплантується:
• однокамерна (один електрод, розташований у передсерді або в шлуночку) – тривалість в середньому близько години
• двокамерна (два електроди, розташовані у передсерді і в шлуночку) – тривалість в середньому близько півтори години

Імплантація ресинхронізуючого кардіовертера
Виконується у процедурному кабінеті обладнаному рядом приладів, що використовуються для контролю роботи серця. Деякі з них підключаються до хворого за допомогою різних проводів. На початку процедури місце імплантації (підключична зона – переважно ліва) обкладається спеціальним стерильним матеріалом і проводиться лікарем місцева анестезія. Потім лікар виконує невеликий розріз шкіри та підшкірної тканини, щоб дістатися у розташовані там вени, через які вводяться електроди до серця, де вони прикріпляються до стінок правого передсердя і/або шлуночка. Лівошлуночковий електрод розміщається в коронарному синусі. Імплантації лівошлуночкового електроду супроводжується ряд досліджень, в тому числі венографія коронарного синуса з введенням рентген-контрастної речовини. (Іноді несприятлива анатомія венозного стоку серця перешкоджає імплантації електроду для стимуляції лівого шлуночка. Тоді ця процедура може бути здійснена з доступу через лівосторонню торакотомію в кардіохірургічному операційному залі.) Під час операції використовується рентгенівський апарат, за допомогою якого на моніторі можна контролювати перебіг операції та кріплення електродів. Після імплантації електродів, у підключичній зоні формується так звана підшкірна кишеня (ложа) – місце для майбутнього ресинхронізуючого кардіовертера. Електроди підключаємо до стимулятора, який поміщаємо в приготовлену раніше підшкірну кишеню. Заключним етапом процедури є зашиття рани. Якщо пацієнт має покази, то під час операції подається антибіотик.
Тривалість процедури залежить від анатомічних особливостей пацієнта і може становити навіть декілька годин.

Written by

The author didnt add any Information to his profile yet